згорнути
ПІТСТОП День святого Миколая Благодійність
Слухати Хіт FM
Ще 3 онлайн-радіостанції
Українські хіти
Найбільші хіти
Сучасні хіти
Аня Лісовська

В дитинстві я вирішила піти до шоу-бізнесу
 

Народилась я в файному місті Тернополі, за що вдячна батькам і долі, тому що місто дуже колоритне. Недавно дізналась, що його називають маленькою Швейцарією :-).
 

В мене все було по черзі. Спочатку я хотіла бути вчителькою, потім - лікарем (в мене мама лікар). Потім я вирішила, що треба вибирати щось таке творче, бути ближче до шоу-бізнесу — наприклад, стати співачкою. Але в якийсь певний момент свого життя, років напевно в 15, я зрозуміла, що творчим людям дуже важно знайти високооплачувану роботу. І попре це, мені пропонували: давай до нас в театральний, буде все класно. Тато казав: ну в тебе ж душа лежить до того, ну давай. Але я сіла, відповідально подумала і вирішила, що хочу через 20 років не кусок хліба з водою їсти, а щоб у мене все було красиво :-). І тому я пішла навчатися на економіста.
 

Але замість того опинилась на радіо. В мене навчання розпочалось — не пам’ятаю, якого числа, тому що я на заочному вчилась — але робота в мене почалась до того за 2 дня.

 

Мені подзвонили і сказали: «Сьогодні ти сідаєш в ефір»
 

Я радіо слухала, я на радіо дзвонила…  Дівчина, яка працювала, коли я дзвонила - зараз моя добра подруга, і мені навіть соромно за минуле; я їй кажу: пробач, будь ласка, я мала була, я просто дуже вас усіх любила :-). В мене сестра працювала на радіо, і я просила запитати, чи є вакансії. Вона каже: в жовтні нам точно потрібно буде оновлювати склад ведучих, і ми тебе запросимо на співбесіду. Але в вересні я дізнаюсь, що вже є новий ведучий, що нікого не шукають... Все, руки опущені, шанс втрачений... Але це було не так :-).
 

Якогось дня дзвонить мені сестра. А я, пам’ятаю як сьогодні, готую різотто. В момент, коли в мене дзвонить телефон, я тримаю в руках чашечку з рисом. Вона каже: «Приходь до нас сьогодні». Я кажу: що, в гості? До того пару раз заходила до студії, тому що мені було цікаво — як це. Зрозуміло, всім цікаво, як це робиться на радіо; навіть люди з телебачення питають: «А як це?» І вона така: «Ні, ти сьогодні сідаєш в ефір. Хлопчик нам не підходить. Так ти коли прийдеш?». Я кажу: дай я дороблю їсти... І так розхвилювалась, що висипала всю чашку рису, різотто було навіть забагато - повна чаша :-).
 

Я пришла. Артем Самойлов сказав мені чарівну фразу, яку я, напевно, не забуду ніколи, навіть, коли буду в склерозі: «В тебе є три дня на все - і в ефір говорити, і техніку вивчити, і людей вітати (тому що я пришла на програму привітань)». Я сіла, на нього подивилась і думаю: через три дні він мене кине, а я тут, напевно, помру...
 

Спочатку була програма привітань. Артем каже: давай так, ти перші три дня вчишся, я говорю привітання, а ти читаєш віршик. Програмка в одне віконечко, - якщо в нього не поміщається весь текст, то у маленьке віконечко ще добиває два-три слова. Дівчинка-оператор, яка приймає привітання, забула, що там не поміщається, наприклад, більше 25 символів. Вона забиває отакенний віршик, я читаю, і в останній момент розумію, що немає останнього слова. А там щось: «… бажаємо, щоб чаша повна була, щастя, радості...» - і я зависаю. Артем повертається, дивиться на мене і тут же видає: “Добра-а-а”. В мене була істерика… Десь так ці перші три дні я пережила, і справді стала працювати сама.

 

Це була радіостанція «Українська хвиля» в Тернополі
 

Ніколи не забуду той момент, коли я сідаю вже в крісло ді-джея, довожу до себе мікрофон, дивлюсь на нього — і кажу: «Боже, це я!!! Я зараз буду в нього говорити!» У той момент я зрозуміла, що мені море по коліно, і все в мене буде класно :-).
 

Я почала працювати на вечірніх ефірах, на привітаннях. Потім з моєю невгамовною емоцією не змогли справитись вечірні ефіри, і мене перевели на ранкове шоу. Це було умовне ранкове шоу, - там була одна я, але заставка з красивою такою наспівочкою «Ранкове шоу з Анею Лісовською» - була :-).
 

Я пропрацювала майже чотири роки. Потім Артем поїхав у Київ і став систематично мене тягнути. Але на мою голову звалилась чудова штука: я стала музичним редактором цієї станції. Тому що до того Артем робив цю роботу — тут він мені її і передав. Теж було дуже важко, і знову в мене було три дні на все. Але я до сих пір дуже люблю цю роботу. Коли мені хтось каже: «А ти можеш плей-листи робити?» - так, я можу, тільки дайте!!!)))
 

На той час на «УХ-радіо» формат змінився на повністю українськомовну музику, дуже таку характерну, весільну... Я думала: два тижня — заява — до побачення; не мій це формат. Але витримала, абсолютно спокійно. Потім, я ж кажу, працювала з цими піснями як музичний редактор. Я не можу сказати, що це не мій формат в принципі, тому що не буває на мою думку «не_формата» для ді-джея. Він, як актор на сцені, але у різних декораціях. Я вважаю, що так повинно бути.

 

У Тернополі для мене було дуже мало місця
 

Тому я відіслала демку на радіо «Столиця» у Києві, і мені запропонували приїхати і вже працювати. Звичайно, в мене був ефір спочатку вечірній, потім - денний, потім стали забирати на ранок потрошечки: «Ой, немає ранкового ведучого — нехай Аня...». Потім мене навчили робити новини спорту, бізнесові програми — працювала дуже активно.
 

І тут — це якась карма! - радіо «Столиця» стає «Перець ФМ» і переходить фактично на україномовний музичний формат. Я, пам’ятаю, сиджу в студії, заходить програмний директор, каже: «Аня, що трапилось? В тебе такий вигляд…». І раптом вона згадує: «А, ти ж від цього тікала».
 

Але я вирішила спочатку піти у відпустку, потім щось шукати. Щойно повертаюсь – телефонує Артем…  (Я так надіюсь, що колись в житті він мені скаже: «Хочеш, я тобі дам 500 штук доларів?» І я йому скажу: так!!! :-)) …І він мені каже: «А ти не хочеш прислати нам свою демку? Ми вже 3 місяці шукаємо, і нам вже важко працювати з Матросовим тільки вдвох, але шукаємо дівчат — не можемо знайти». Я вирізала короткі свої підводочки і надіслала. На другий день їду на роботу... (Такі моменти, такі дрібниці з життя дають якесь відчуття того минулого, що воно таке зоряне-презоряне :-)) …- мені дзвонить Леня Сенкевич і запрошує на співбесіду. Я відчула таку маленьку паніку. (В мене є якісь екстрасенсорні здібності: я знаю, що якщо починаю хвилюватись — значить щось буде). Але коли прийшла, відразу заспокоїлась:  мені дуже сподобалось, що Віталік, Леша і Леня — троє людей зі мною говорили. Заставили мені робити підводки, рахували по часу, наскільки я вкладаюсь... І через два тижні, 3 вересня 2007 року, я прийшла на Хіт FM.

 

Я коли вперше дізналась, що нас слухають кілька мільйонів людей — кажу: навіщо ви мені це сказали, мені страшно виходити...
 

Я намагаюсь слухачів уявляти такими, як ми, начебто у нас сім’я. Мене ж наші співробітники слухають, наприклад, у рекламному відділі. Тобто, я розумію, що наші слухачі - якимось чином вони всі мені близькі. Ну і я намагаюсь до них так відноситись, тобто спокійно. Тому що, якщо я тільки почну хвилюватись — все. Але перед ефіром ти все одне хвилюєшся — так, факт. Це як вихід на сцену. В мене є така позиція: якщо ти не хвилюєшся перед тим, як ти виходиш на сцену, вмикаєш мікрофон, готуєшся людям щось сказати — все, тобі пора змінювати сферу діяльності, тому що ти вже нічого не відчуваєш в цей момент.
 

Взагалі набагато легше працювати, коли ти чітко знаєш, для кого ти це робиш. Не було у мене такого в принципі раніше, щоб мені чітко давали уявити, кому я це говорю. Тобто для себе я уявляла, я знала, а так... щоб це радіостанція казала: от ми працюємо задля таких-то людей, ми все про них знаємо: куди вони їздять, як вони живуть, як вони краще люблять відпочивати, коли вони бачаться з батьками та інше.
 

Про величину аудиторії я стараюсь не думати. Але разом з тим я дуже чітко стараюсь зрозуміти, що їх дуже багато, і я повинна зробити так, щоби вони мене відчували — а я їх; щоб я їх не «напрягала», щоб щось корисне сказала, іноді щоб довго не затягувала, сказала коротше, - або, навпаки, роз’яснила.
 

Підводки в нас дуже короткі - в межах 30 секунд. Я в думках перед тим, як маю вивести мікрофон, розумію, що хочу сказати. Але буває іноді, що я говорю, говорю, говорю — і заговорююсь; а 30 секунд вже закінчились. Я вимикаю мікрофон і собі кажу: ну от що ти наговорила, хто тебе з людей зрозумів?! Є таки моменти, коли переповнюють емоції, і така хороша істерія, як в перший день: «Вау, мікрофон!!!» І ось в ці моменти хочеться, щоб та людина, яка їде за кермом, або сидить на роботі в офісі — вона, бодай на секундочку, зрозуміла цей посил, посміхнулась, або подумала: «Бідна дівчинка, їй так сьогодні весело! А я тут сиджу, документи підписую...» :-).  

 

Як колись сказала одна моя подруга: «Ефір без Робі Вільямса — не ефір!»  
 

Це святі слова, якими можна охарактеризувати, коли ти любиш те, що звучить навколо тебе. Мені дуже подобається формат Хіт FM. Але музику я слухаю дуже рідко, тобто поза ефіром — мені вистачає її в ефірі. Але якщо слухаю в навушниках — вибираю якусь конкретику; мається на увазі, що є таки пісні, які я готова закручувати до дир.
 

Окрім роботи я ще начитки роблю, рекламу озвучую. І ще в мене є мрія — я дуже хочу озвучити мультик, страшенно. Мені ще недавно — знак долі — сидимо з Вітею в студії, я якусь фразу сказала «не своїм» голосом, типа «Поёшь? — делом займись!» Він такий: «Ти не хочеш мультики озвучувати?» Я кажу: хочу!!! В тебе є пропозиція? :-)
 

Телебачення — це друга моя маленька мрія. Мені здається, що в мене це вийде. Я в принципі розумію, що я можу вести як розважальну програму, і також можу читати новини, тому що новини я дуже люблю. У нас колись була така практика, ді-джеї читали новини, - як я любила це!!! Тому що новини — це суворі, чіткі рамки, але водночас ти можеш інтонацією видати все, що потрібно. Ти читаєш, наприклад, про візит президента однією інтонацією; другою інтонацією ти читаєш про те, що там — не дай Бог! - десь вибухнуло; зовсім іншою інтонацією в тебе іде спорт і якась смішна штука. В рамках чотирьох новин — ти різна людина. І випуск ти фактично завершуєш зазвичай, як ми кажемо, бантиком — з посмішкою, оце мені дуже подобається.
 

Ще, мені, наприклад, цікаво, як працюють люди копірайтерами, тому що це — творчість, але разом з тим - співпраця, щоб догодити фактично клієнту, також певні рамки — і ти в цих рамках повинен творити, це мені також цікаво.
 

Якщо говорити про мене як особистість

 

- хочу на танці піти нарешті, мені хочеться дізнатись — пластична я, не пластична... :-) Заспокоююсь іноді вишиванням, ось нарешті навчилась ще в’язати. Я так стараюсь відволікатись від непотрібних мені речей. Стараюсь піклуватись про батьків і, напевно, відсотків як мінімум 50 в моєму житті займають мої племінники. Тому що я, насамперед, думаю про них і коли я вже нарешті до них поїду.
 

Ну і друзі. Зараз дуже важко останнім часом зустрічатись, всі такі запрацьовані. Але ми намагаємось бодай один раз на місяць зустрітися, кави попити. Для ефіру і для людини як для ді-джея — це дуже такий хороший позитив. Це, можливо, не відчувається, коли ти виходиш в ефір — ти не розказуєш: «Я вчора зі своєю подружкою пила каву», ні, але воно тягне за собою якусь ниточку, і ти вже якийсь новий, ти інший, люди тебе змінюють. Та навіть проїхатись в метро — і там тебе люди змінюють, я особисто від них набираюсь чогось, я їду і придумую підводки: я скажу таке, а потім я скажу таке... Прихожу, сідаю, говорю зовсім інше, бо поки я доходжу — забуваю і придумую щось нове :-).
 

А ще я працюю — і щодня дивуюсь тим людям, які біля мене на Хіт FM; кожен раз дивуюсь, як легко з ними. Мені дуже подобається атмосфера: вона така якось домашня, але конкретна), тобто немає такого: «Ой, а хто це у нас робить? Ой, ми не знаємо, хто... А це у нас всі роблять» - немає такого хаосу. Ну це неймовірне відчуття, це реально і це правда, ти приходиш на роботу: все комфортно, все добре, завжди весело, ти можеш знайомитись з новими людьми — ось це мені дуже подобається.

Раніше звучали ще раніше
Приєднуйтесь до Хіт FM!
Хіт FM в мобільному
Лапшина Софія, 5 років
Допомагаємо разом
Лапшина Софія, 5 років
Житомирська обл., смт. Чуднів
Діагноз: нейробластома 
Мама Наталя 068-028-22-39