Він ціле життя посміхався
Широко до всіх на круги,
Позичав їм останні гроші,
А сам не просив в займи,
А вони садили дерева зла
На бідній його голові
І з часом горбилася спина
Під вагою дрімучих садів.
Ти у цьому світі - випадковий чувак,
Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!
Заржавілим людям не поможеш ніяк,
Зрозумій, добряк: пізно вже - ніяк!
В його домі не було дверей
І заходили всі, хто хотів,
Пригощав він усім чим мав,
Відмовляти він не вмів,
А вони підливали дерева зла
З корінням в його голові
І ще більше горбилася спина,
Шукаючи відповіді.
Він дивився очима дитини,
Як гасне навколо цей світ,
Він хотів шоби це зупинилось,
Та крім нього ніхто не хотів...
